|
Цікаві історії.....
|
|
| girlorg | Дата: Четвер, 13.11.2014, 18:53 | Повідомлення # 16 |
Повідомлень: 1717
| Хронічне захворювання під назвою «Кохання»
Хочу розказати вам свою історію,можливо для когось це покажеться досить банальним прикладом,а хтось візьме для себе щось користе і йому бодай якась маленька частинка з цього набору слів стане в пригоді.
Все почалося з того що я закохався в одну дуже чарівну дівчину.Саме цікаве те що до нашої зустрічі я взагалі не вірив в кохання,а про кохання з першого погляду… взагалі думав що це якийсь міф.Хоча життя і цікаве тим що трапляються такі речі які не можна пояснити.Ось так сталося і зі мною,я зустів таку людину «свою людину»!
Те відчуття коли кожна секунда зайнята думками про твою кохану людину,коли думаєш про неї 24 години на добу,коли не можеш спати,їсти,коли тобі не потрібна робота,друзі,сім*я…тобі потрібна всього лиш одна людина.І я Вам скажу це все повільно але впевнено переходить в хронічне захворювання під назвою «Кохання»
Тобі здається що ця людина повинна бути поруч з тобою завжди,якщо не поруч,то телефонні розмови,СМС,але ти повинний відчувати її присутність,і в якийсь момент це переходить в якусь параною коли ти вже не можеш без цього і ось тут приховується та межа коли в тебе відключається свідомість і ти поченаєш контрулювати свою кохану людину і кожний її крок.
Так сталося і зі мною я не помітив коли переступив цю планку і почав контролював кожний крок своєї коханої людини,мене насторожував кожний дзвінок,кожна СМС,кожний погляд посторонньої людини,насторожувало те відчуття що вона мене не кохає і взагалі може мені зрадити…про це можна писати і розповідати годинам.Як не дивно, але все закінчилося тим що вона просто мене залишила,сказала що не може більше так,я не та людина яка її потрібна!
Перших декілька днів я не знав що робити,як мені поступити в цій ситуації…в мене була депресія,хотілося землю землю під собою рити,піти в те місце де нікого не має і кричати,кричати і ще раз кричати,не хотілося їсти,спати та взагалі життя втратило сенс…
Я розумів що не хочу втрачати цю людину,почав діяти:писати її десятки СМС,робити її десятки дзвінків,шукав зустрічі з нею,просив вибачення,дарував квіти і т.д…але все виявилось марно,вона як не хотіла мене бачити так і не хоче,сказала щоб я взагалі більше не з*являвся в її житті.
Пройшло декілька днів і я почав шукати відповіді на ті питання які собі задавав вже декілька днів…чому так?що я зробив не так?чому вона мене залишила? і т.д..Почав читати різні форуми,сайти,вивчав історії людей в яких сталася подібні випадки і провівши паралелі між десятками подібних випадків,проаналізувавши статті відомих психологів,а саме головне розібравшись в собі і своїх діях я все таки прийшов до якогось конкретного висновку.
Я зрозумів чому я став для неї не цікавим.Все дуже просто,на початковому етапі нашого спілкування я знаходився на одну сходину вище своєї коханої,я був для неї в якійсь мірі недоступним,недосяжним і її самій хотілося робити якісь кроки щоб бути зі мною на одній сходинці.Як тільки вона досягла цієї мети вона тут же заспокоїлась і я просто став для неї звичайною «сірою» людиною яка просто не заслуговує її уваги.Як відомо людина так влаштована що її завжди тягне до чогось недосяжного,а те що лежить в неї під ногами вона просто не помічає,так сталося і в нашому випадку,я постійно робив кроки до неї на зустріч,а вона від мене тікала…
Не можна контролювати людину постійно,не можна її змусити бути з тобою,не потрібно очікувати від людини тих кроків і дій які ти робиш заради неї…але можна створити умови при яких людина сама захоче бути поруч з вами.Задумайтесь!
Варто зрозуміти одну річ,що людина в яку ти закоханий може мати власну думку, має своє «Я»,вона вихована по іншому і має свою власну життєву позицію.Вона не зобов*язана хотіти те що хочеш ти!І поки ти це не зрозумієш,поки не навчишся сприймати її як особистість,прислухатися до неї,цінувати її,цінувати ті секунди коли вона біля тебе,та навіть цінувати ту думку що ця людина з тобою і вона твоя…І зрозумійте саму саму головну істину,якщо людина захоче від Вас піти,то вона піде!якщо захоче тобі зрадити то вона це зробить і ти про це ніколи не взнаєш…тому не зважаючи на це довіряйте один одному,бережіть один одного,цінуйте однин одного бо на сьогоднішній день дуже важко знайти достойну і щиру людину!
І якщо людина відчуває що зможе бути щасливою без Вас….я розумію що це важко сприйняти….відпустіть її!!!адже ви її кохаєте і думайте в першу чергу за неї!Зрозумійте що кожна людина вільна і може зробити свій вибір,і якщо вона зробила такий вибір значіть потрібно з гідністю сприйняти його і зрозуміти що для неї так дійсно краще…просто це не твоя людина…твоя буде сприймати тебе таким як ти є,і не зважаючи ні на які обставинах тебе не залишить…
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Понеділок, 17.11.2014, 20:15 | Повідомлення # 17 |
|
Повідомлень: 1717
| "привет, родная!это я, твой будущий.. ну, например, таинственный мужчина. а если хочешь, можешь даже суженый! зачем пишу? на это есть причина.я это.. в общем, тут хотел сказать тебе, чтоб ты курить бросала побыстрее! и застилала чтобы стол на кухне скатертью, и крестик чтоб носила ты на шее! давай учись, а не стихи ночами кидай на флешку в папку "всякий бред"! ты, кстати, любишь ужин со свечами? а если нет, то, может, хоть обед?и вот еще: носи зимой колготки! простудишься! а это ведь чревато..и прекрати ночные шоты водки! в твои-то годы это рановато. еще не вздумай волосы обрезать! зачем тебе прическа, как у мальчика? ты с длинными - похожа на принцессу.. или на дам из твоего журнальчика.и напоследок.. отпусти-ка прошлое? ты знаешь ведь, о ком веду я речь. оно тебе дает надежды ложные, а ты попробуй избежать случайных встреч. и на звонки не отвечай, пусть даже хочется. оно прошло ведь, отболело, убежало. иначе это никогда не кончится, а будущее (то есть я!) заждалось!мы, говорят, с тобою скоро встретимся, и я, волнуясь, буду неуклюж.. тогда, я обещаю, все изменится!твой будущий любимый верный муж."
После этой статьи,почему-то и захотелось жить начать с чистого листа;з
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Середа, 19.11.2014, 19:35 | Повідомлення # 18 |
|
Повідомлень: 1717
| Останнім часом часто ловлю себе на якихось безнадійно-депресивних думках. Нічого не хочеться, постійно мучить якась незрозуміла лінь і монотонність. Почала перескакувати з одного виду творчості на інший, від однієї хвороби до іншої. Хоч лягай в ванній на кахлі і бийся об них головою. Або включай Кіркорова, чи ще якогось підстаркуватого збоченця з солодкавим голоском, і матимеш ті самі кахлі, але вже без шкоди для свого фізичного тіла. Але будемо вважати це таким невеликим відступом, бо сьогодні я хочу писати не про свій кашель чи плейлист, а про ті часи, коли я ще свобідно могла пролізти між прутами бабусиного паркана. Зараз я сумніваюсь, що б таке могла зробити, і не тому, що того паркана вже давно нема, а тому, що я доросла і адекватна жінка. І маю совість, щоб не нервувати бабусю, лазячи її парканом, або парканами сусідів.
Так от, клепки тоді в голові в мене ще багато не було, тому я творила всяку біду, починаючи від зав'язування шнурівок не на бантики, а на вузлики, причому дві шнурівки мали зв'язуватись вузликами повністю, так що мама потім годинами намагалась роззути свою доцю, і закінчуючи носінням татові в гараж горілки в дитячому рожевому чайничку ( дівчаткам рожеві іграшки, хлопчикам - блакитні) і влаштовування там цілих " чайних царемоній". З боку це виглядало ніби дорослі, засмальцовані в всякі машинні рідини дядьки, граються в маленьких принцес, п'ючи "чай" з рожевеньких горняточок, при цьому кривлячись і закусуючи печенням. А я й тішилась, що вони зі мною бавляться. Так от, в такому віці я страшенно любила собі будувати хатку з книжок. всі книжки і товсті журнали( журнали були фундаментом) складались в вигляді стін, в хатці робилось віконечко, але воно не надто помагало, щоб освітити цю конструкцію, тому я ще брала всередину собі настільну лампу, і накривала це все зверху якимсь коцом. Бо дах з книжок так мені жодного разу скласти й не вдалось. Я залазила в свою хату, брала туди подушку( бо сидіти на землі було твердо), пару зошитів, старі платіжки за світло, олівці, улюблену книжку про ворону, яку мама потім нехотячи припалила в пічці, і бавилась в дорослу. Особливо дорослою я собі здавалась, коли мені вдавалося вкрасти бабусині окуляри. Хоча я в них нічого не бачила, але факт залишається фактом - вони були обов'язковим атрибутом "дорослості". в таких хатках, я могла сидіти цілими днями, поки мене не виганяли їсти, або дивитись вечірню порцію "Том і Джеррі" по відику. Тоді мені здавалось, що дорослі люди ходять на роботу, де обов'язково вдягають окуляри і цілий день щось читають, пишуть і заповнюють різні документами, якими в мене тоді слугували платіжки.
Зараз, я трохи виросла, правда не впевнена, що клепки в мене побільшало, але то не важливо. Щоразу, коли я прихожу з універу, чи закінчую якусь роботу, яка мене виснажує не стільки фізично, як морально, я з сумом дивлюся на книжки, які так само дивляться на мене з полиць. Я виросла, і можу їх лише читати, а не бавитись ними. Та й не маю я їх стільки, щоб збудувати хатку, в яку я б зараз помістилась. Але я більше не хочу бавитись в дорослу, я хочу бавитись в дитину. Тому я просто ховаю свої окуляри, залажу під ковдру і включаю собі Тома й Джері. Або згадую дитячі віршики, що колись вчила. І книжку про ворону. Жаль, що мама її потім таки спалила.
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Субота, 22.11.2014, 15:53 | Повідомлення # 19 |
|
Повідомлень: 1717
| Дякую Тобі, коханий, за те, що ти даруєш мені такі чудові та неповторні миті мого життя... Без тебе було б сумно та гірко... Дякую, що інколи усвідомлюєш та визнаєш свої помилки, і щось змінюєш. Дякую, що кричиш на мене, коли так складаються обставини, але дякую, що вибачаєш, коли мої пробачення щирі та тільки для тебе... Дякую тобі за твої слова, ти говориш рідко, але завжди чітко і ясно, вони мене гріють постійно. Дякую, за те, що даруєш мені, хоч час від часу, ті години пристрасті, ніжності, почуттів... Дякую, що ти такий, який ти є.
Дякую тобі, що ти знаходиш час для мене. Дякую за те, що коли я стою на моральному обриві, ти подаєш мені руку, і рятуєш мене. Дякую, що своєю невимушеністю та простотою даруєш мені посмішки... Дякую, що переживаєш, хоча старанно це приховуєш... Дякую, що даруєш мені щастя, воно длят мене найбажаніше, най-най... Дякую, що ти розумієш мене, я буду змінюватись, тільки для тебе... Дякую, що на даний момент, сприймаєш мене такою, якою я є: інколи серйозна, інколи легковажна, інколи грайлива, інколи насторожена, інколи заплутана, інколи проста, інколи повна бажань, а інколи пуста морально. Дякую, що ти в мене такиє є: Прекрасний, ти для мене найкращий.
Я не буду приносити тобі неприємності, злість та негатив. Я все виправлю, чесно. А від тебе хочу тільки одного: полюби мене такою, яка я є.
Твоя Єдина Квітонька) спешл фор май Мужчиночка))
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Субота, 22.11.2014, 15:54 | Повідомлення # 20 |
|
Повідомлень: 1717
| чому все так?..
кожен з нас живе так, як йому подобається. кожен робить те, що не хоче, терплячи, і те, що хоче, з радістю і задоволенням. кожен любить своїх родичів і друзів, але не задумується про це. кожен вірить у кращу долю. кожен зараз буде запевняти, що робив би добро, якби випала така нагода.
але хто робить добро? подивіться навколо. ви тільки подивіться навколо.
на ваших дверях три замки, наглухо запаковані, і все одно їх можуть зламати. ви прекрасно знаєте, що можуть. коли десь на вулиці лежить людина, її всі обминають. сахаються, коли пропонуєш допомогти нести важку сумку. носять у сумочках газові балончики. водії нетерпляче спостерігають за пішоходами, пішоходи спідлоба дивляться на водіїв. у будь-якій черзі обовязково сваряться. на дверях в усіх магазинах стоять пристрої, які засвідчують недовіру. старенькі люди часто повинні звинувачувальними словами вимагати поступитися місцем. людям, які миють твій підїзд, підмітають твою вулицю, везуть тебе у маршрутці, подають тобі каву в кафе, ніколи не кажуть приємні слова, не вітаються. тим, хто грає на баяні під дверима метро, ніхто не дасть жодної копійки, якщо вони грають не шедеври світової класики.
навіть прочитавши все це, ви подумаєте: звичайно, все так. але я не зможу, та й не захочу щось міняти. ти ж нічого не міняєш. такий уже світ.
але чому ви так подумаєте? чому?..
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Неділя, 23.11.2014, 01:54 | Повідомлення # 21 |
|
Повідомлень: 1717
| кінці 90 - х років 19 століття в електричній компанії у Детройті працював молодий механік за 11 доларів на тиждень. Працював він по 10 годин на день, а приходячи додому, часто до пізньої ночі працював у себе в сараї, намагаючись винайти новий тип двигуна. Його батько вважав, що хлопець витрачає час даремно, сусіди називали божевільним, ніхто не вірив, що з цих занять вийде щось путнє. Ніхто, крім його дружини...
Вона допомагала йому працювати ночами, по кілька годин тримаючи над його головою гасову лампу. Синіли руки, зуби цокотіли від холоду, вона часто простуджувалась, але ... Вона так вірила в чоловіка ! Через роки з сараю пролунав шум. Сусіди побачили, як по дорозі без коня, в одному возі їхали божевільний і його дружина. Дивака звали Генрі Форд.
Коли, беручи інтерв'ю у Форда, якийсь журналіст поцікавився, ким би Форд хотів бути в іншому житті, геній відповів просто: «Ким завгодно... Тільки щоб поруч зі мною була моя дружина».
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Неділя, 23.11.2014, 02:08 | Повідомлення # 22 |
|
Повідомлень: 1717
| вже рік я безмежно щаслива зі своїм коханим)хочеться кожну вільну секунду подарувати йому і знаєте,нам мало досі одне-одного)ми чекаємо наших зустрічей,як тоді..в мерші дні знайомства!а всі ті покидьки,які не вірять в кохання і чекають моменту коли б то "непальоно" зрадити,краще б не озивалися і тихо мовчали в куточку,ажде така низість,як зрада це взагалі не круто,колись ви дозрієте і зрозумієте це
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Вівторок, 25.11.2014, 18:03 | Повідомлення # 23 |
|
Повідомлень: 1717
| Одна девочка получила в школе пятерку, а другая двойку. Первая возвращалась домой вприпрыжку, упала и сломала ногу. А вторая шла, опустив голову и нашла кошелек с деньгами.
Мораль: Все события, происходящие в жизни, влекут за собой цепь других событий. Поэтому не стоит переживать по пустякам и впадать в эйфорию от незначительных побед.
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Пятниця, 28.11.2014, 21:25 | Повідомлення # 24 |
|
Повідомлень: 1717
| Если ты когда-нибудь повстречаешь человека и он покажется тебе… непохожим на тебя и на других… одного из тех редких людей, которые проходят среди нас как ослепительные звезды… постарайся не забыть, что знать таких людей – большое счастье, но любить их опасно... Понимаешь ли, маленькие радости, и горести, и привязанности – всё, что так дорого для нас, простых смертных, все это слишком обыденно для этих людей и не заполняет их жизни. А когда мы всей душой к ним привязываемся и думаем, что наша дружба нерасторжима, порой оказывается, что мы им только в тягость.
И тут же сдержал себя, словно боясь даже на миг упрекнуть трагическую тень того, чьи глаза преследовали его до сих пор.
– Не подумай, что они способны сознательно обманывать нас. Так поступают только мелкие люди, а по-настоящему великие люди всегда стараются быть добрыми. В этом-то и беда. Они терпят нас из сострадания или благодарности за какую-нибудь услугу, которую нам посчастливилось им оказать. А потом, когда мы им окончательно надоедаем, – а это должно произойти рано или поздно, ведь они всё-таки только люди, – тогда нам бывает слишком поздно начинать жизнь сначала.
– Но… – начал Морис.
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Вівторок, 23.12.2014, 00:52 | Повідомлення # 25 |
|
Повідомлень: 1717
| До мене на роботу зайшов хлопчина, років 10. Одягнений у костюмчик з краваткою, але було видно, що він щойно з кимось побився. Ввічливо і діловито запитав чи не можу я зайняти йому на проїзд. Розчулилася, дала 50 грн. На наступний день прийшов, повернув гроші і подарував ромашки. Виросте - знайду і заміж вийду!
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Пятниця, 09.01.2015, 22:54 | Повідомлення # 26 |
|
Повідомлень: 1717
| Он сказал "я люблю тебя" на перроне,
Щелкнув белыми крыльями за спиной.
[Раздарил свои вечности посторонним,
Но оставил минуту - побыть со мной.]
Рельсы, семечки, дым, шелуха акцентов,
Подстаканник, казенная простыня...
Пусть минута - особая драгоценность,
Но на вечность минуту не обменять!
Он сказал мне: "Любить никогда не поздно.
Потребление - тьма, а духовность - свет.
В этой нашей минуте - открытый космос.
Просто чувствуй и верь... и люби в ответ.
Отрекись от мещанского - мысли шире! -
Не от бед, а от крыльев болит спина.
На минуту мы стали с тобой большими -
Значит будет что вечностью вспоминать!"
Он, конечно, возвышенный - я простая.
Моя миссия - слушать, да потакать.
Он сказал:" Я люблю тебя,"- и растаял.
Береги его, Господи,
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Субота, 10.01.2015, 03:21 | Повідомлення # 27 |
|
Повідомлень: 1717
| Історія про справжнього батька.
#особистості@rozvyvaj_sebe
Син запитав батька: «Тату, ти візьмеш участь у марафоні разом зі мною?» Батько, незважаючи на проблеми з серцем, відповів: «Так». І вони пройшли весь марафон. Після цього вони часто брали участь і в інших марафонах, батько завжди відповідав синові згодою, коли той просив пройти трасу разом. Одного разу син запитав батька: «Тату, може, ми приймемо участь у Ironman?» І батько відповів: «Так», - як і завжди.
Для тих, хто не знає, Ironman (англ. «Залізна людина») - складний тріатлон. Траса ділиться на 3 частини: спочатку потрібно пробігти близько 42 км уздовж берега, потім 3,86 км плисти через океан і, нарешті, 180,2 км на велосипеді. Батько і син пройшли і цю гонку.
Пізніше в телевізійному інтерв'ю батько, Дік Хойт, розповів, що, коли Рік був ще в утробі матері, пуповина обвилася навколо його шиї, відрізавши доступ кисню до мозку. І коли народився Рік, лікар, який доглядав за ним, сказав Діку і його дружині, що їхній син ніколи не зможе ні ходити, ні говорити, і було б краще, щоб вони його покинули.
Але батько не зміг цього зробити, а натомість приніс на руках додому і з тих пір ставиться до нього як до будь-якої іншої нормальної дитини. І ось одного разу хлопчик побачив по телевізору марафон і вперше попросив батька взяти участь у такому ж.
З Діком теж трапилася одна історія: кілька років тому у нього був невеликий інфаркт під час пробігу. Лікарі дізналися, що одна з його артерій була закупорена на 95%.
«Якби ти не був у чудовій формі, - сказав йому один лікар, - ти б помер років 15 тому». Виходить, що в якомусь відношенні Дік і Рік врятували один одного.
За останні 15 років вони пройшли 212 тріатлонів і 4 рази 15-годинний Ironman. В одному з інтерв'ю Діка назвали героєм, він лише відповів: «Я просто люблю свою родину».
Це приклад безмежної батьківської любові, сили волі та наполегливості. Це розповідь про батька і сина, які разом можуть досягти будь-яких вершин!
Читайте більше корисних статей на нашому сайті:
www.terytoriya.com.ua
|
| |
| |
| girlorg | Дата: Середа, 14.01.2015, 13:28 | Повідомлення # 28 |
|
Повідомлень: 1717
| Одного вечора я зустріла тебе - такого, як ти є, такого як тебе створив цей світ. Але, ти не мій - шкодую за цим, проте нічого змінити не можу... Це було літо - гаряче, без дощу і практично безхмарне. Мені ця пора завжди навіює щастя, адже канікули - найвеселіша пора року! Але мені псувало настрій те, що з першого вересня я вже не школярка (як у це все ж важко було повірити) - а студентка. Давайте ж нарешті знайомитись - Оля! Мій читачу, я не буду тебе томити своїми довгими розповідями про те що було до цього, як мені заманулося до тебе звертатись, це буде не дуже цікаво, тому я просто розкажу тобі те, до чого вела спочатку. Отже, я студентка. За це літо я багато встигла зробити, навчитися і зрозуміти, а особливо, зустріти того, кого не можу забути ось уже як три роки, так, ти вірно подумав - це кохання. А почалося це все одного темного вечора. Я з своєю сестрою, як завжди перед сном, пішли на прогулянку. Коли вже ми вирішили повертатись додому до нас під’їхала машина. Я спочатку перелякалась, адже авто нам було невідоме. Проте виявилося, що сестра знала хлопців, які були в машині, навіть дуже добре. Вони запропонували проїхатись. Сестра, довго не думаючи, погодилась, а я, хоч і сильно вагалась, вирішила сісти за нею. Знаєте, я тоді й не догадувалась до чого приведе мене ця невеличка прогулянка. Весь вечір я мовчала, тільки сестра старалась компенсувати і свою і мою розмову, це в неї навіть не погано виходило. Опісля вони відвезли нас додому і я зразу ж про це все забула, хоча він все ж отримав від мене те, що хотів - мій номер телефону(так вийшло). На другий день, я почула звук повідомлення. Знайомий номер - це він, Сергій! Звичайно, я була спантеличена(та й не я одна, сестра ще більше), адже у повідомленнях, які він потім мені почав писати, йшлося про те, що він давно мене знає і часто бачив мене, хотів познайомитись зі мною, але не наважувався. „Боягуз!” - подумала я. Проте все ж відповідь на його питання писала. Також від сестри я дізналась, що він має дівчину, хоча його це, як видно було, не хвилювало. Я пообіцяла, що ми обов’язково зустрінемось, хоча де і коли, говорити аж ніяк не поспішала. Так, до закінчення прямувало літо. Я готувала себе до університету і до навчання, але вирішила, що в останній день канікул, маю як слід відпочити. Якраз співпало так, що до мене в місто мала приїхати відома група з концертом. Тому взявши із собою подругу Христину, ми поїхали на цей концерт, туди, до речі, як домовлялися, мав приїхати і Сергій, ось ми і зустрілися! Скажу тобі читачу, це був самий незабутній останній день літа. Справді чудовий і романтичний, так, я захопилася ним, і була рада з цього, навіть не думаючи про те, що більше ніж другом він ніколи мені не буде. Хоча це мене тоді не хвилювало. Почалася осінь і навчання. Я й на далі бігала на побачення до Сергія, знаєте навіть не бігала, а літала ( наївна), напевно тому мені так боляче було падати, його це не хвилювало. Було навіть таке, що він не прийшов на зустріч, я на нього ще довго тримала злість. Так тривало майже до весни. Десь на енному побаченні я дала себе поцілувати, до речі, це був мій перший поцілунок. Потім наше спілкування різко обірвалось, я не мала право влаштовувати скандали, адже чітко знала, він не мій хлопець, між нами нічого немає, і дорікати йому за це не могла. У нього є дівчина, а я ... Так пройшов рік, наші стосунки обмежувалися тепер лише короткими спілкуваннями по телефону і більше нічого. Ось уже як п’ять місяців , як я його не бачила і не чула. Знаєте, а мені стало легше, я стала сильніша, сміливіша, та я навіть знаю чому це все відбулося, мене змінив він. І хоч він ніколи не виявляв до мене ніяких почуттів( бо їх і не було), саме це і багато іншого стало мені поштовхом до того, щоб перебрати думки і свої помилки і стати такою, якою я завжди хотіла бути. А зараз у мене все в нормі, життя тече своїм руслом, я вчуся жити і стараюся не повторювати свої помилки. Надіюся на те, що якимось чином ця розповідь потрапить до тебе. Та не гордися своїми заслугами, адже ти був лише легким вітром, аби мій корабель попрямував у правильному напрямку. І хоч ми так розійшлися, думаю що колись, перетнувшись на вулиці, ми привітаємося один з одним, як старі друзі...
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Субота, 17.01.2015, 15:28 | Повідомлення # 29 |
Повідомлень: 3285
| Як красиво літнє небо перед заходом Сонця! Хочеться милуватися ним довго-довго і дивитися на хмари, які, злегка забарвлюючись в рожевий колір, повільно ховаються за лінією горизонту.
Він: Сергій.
Вона: Тетяна.
Він: молодий (близько тридцяти), розумний (два вищих, обидва - МДУ) та цікавий собою (злегка хвилясте волосся кольору пшениці, блакитні очі, білозуба посмішка і занадто правильні для чоловіка риси обличчя).
Вона: так само молода, так само розумна (з тією лише різницею, що ні МГУ) і красива - чорне волосся нижче плечей, карі вишні пронизливих очей, вигнуті лінії брів, смаглява шкіра і красиві губи. Коли вона навіть після легкого макіяжу виходила на вулицю, чоловіки - і не тільки - оберталися вслід, ніби загіпнотизовані.
Він: топ-менеджер великого банку, успішний у справах і матеріально забезпечений.
Вона: має своє рекламне агентство, і не бачить для себе іншої долі, крім вільного плавання у світі бізнесу.
Він: спортивний (теніс, айкідо, гімнастика) і азартний - проявляється у всьому.
Вона: майстер спорту з гірських лиж, взагалі по життю екстремалка.
Він: з тілом античного героя, все в тих пропорціях, яких малювали, ліпили і висікали з каменю майстра епохи відродження.
Вона: якщо порівнювати її з диким звіром, то, безсумнівно, це пантера - злегка вальяжна, горда і граціозна, але здатна на вибуховий стрибок або кидок.
Він: майстерний ловелас. Скільки дівчат і жінок побувало в його обіймах - краще не рахувати. Можна тільки здогадуватися, що дуже багато. Але на жодній він не зупинив свій вибір. І жодна з його пасій при розставанні не могла сказати про нього поганого слова. Подивившись в ці ангельські очі, всі жінки думали: - Бог мій, за що ж мені злитися на нього, адже це були одні з найпрекрасніших днів у моєму житті. І, люблячи, йшли. А він залишався і продовжував свій пошук. І не міг знайти ...
Вона: була тільки з тими чоловіками, яких хотіла сама. Які згодом виявлялися не тими, які їй були потрібні. А хто їй був потрібен - для неї самої це була загадка.
Ще ось чим вони були схожі. І Сергій, і Тетяна обожнювали машини і швидкість - все-таки в Росії народилися. Сергій нещодавно придбав той авто, про який давно мріяв: чорний Форд-мустанг-американець з п'ятилітровим движком і майже літакової тягою. У тюнінг-центрі фахівці зробили з нього мрію будь-якого поважаючого себе Шумахера: і зовні, і зсередини, і під, і над як говориться. А Тетяна зароблені за рік гроші вклала в червону тойоту-селику, над якою також довелося покорпеть майстрам по спорт-карів. Загалом, залишалося зробити тільки одне: як-небудь вночі поїхати до крутим хлопцям на п'яну дорогу і пограти з ними в павер-рейсинг. Та ось все було якось не дозвілля.
Вони не були знайомі один з одним.
Але одного разу настав той вечір, коли в п'ятницю Серьога, приїхавши з банку, відчув - сьогодні його день, вірніше, вечір, і пора їхати туди, куди кличе його серце. Він переодягнувся, вийшов з дому і поїхав. Місце він знав - друг-банкір підказав, де безбашенні товариші проводять свій нічний дозвілля - і потихеньку-помаленьку рухався в заданому напрямку.
Приїхав, купив пиво, присів на капот свого родстера і став разом з іншими спостерігати шоу. Це щось! Як же можна було раніше пропускати таку тусовку, взагалі не зрозуміло. І люди, люди-то які всі незвичайні! Машини, правда, тут були простіше, ніж у нього, але гонщики на них були серйозні. Загалом, сидів і тихо насолоджувався товариством і атмосферою. Правила гонок були прості: вибираєш собі суперника, робиш внесок учасника, і, якщо виграєш, то отримуєш якусь суму - залежно від свого рейтингу і зроблених на тебе ставок. Та й не гроші головне, а скоріше той накал, яким супроводжується сама гонка і її очікування. Переглянувши близько десяти стартів, Сергій уже почав вишукувати собі гідного суперника, як раптом його покликали.
- А тачка-то в тебе нічого, але я тебе зроблю ... легко! Як ти на це дивишся? - Обернувшись, він побачив, як з червоної спортивної тойоти на нього дивилася дівчина - кароока брюнетка - всім своїм виглядом показуючи нетерпіння скоріше піти на старт. Чи то казка про Мауглі йому в дитинстві сильно подобалася, чи то ще щось, але пантеру Сергій відразу в ній розглядали. Від несподіванки він мало не подавився пивом, але виду не подав, що зніяковів - життя навчило поводженню з протилежною статтю: покажеш слабину - вважай, програв. А програвати він не любив.
- Так що, твій «американець» зламався раптом або просто страшно облажаться перед жінкою, а? - Дівчина продовжувала легку розводку. По погляду було видно, що Сергій її зацікавив.
- Ти мене зробиш? !! Це я тебе легко зроблю !!! Поїдемо, і ти побачиш, що можуть справжні чоловіки на справжніх машинах! - Він примружив ліве око і помітив на її обличчі натяк на запитання: мовляв, що за дивна міміка. Не звертаючи на це уваги, продовжив. - Тільки сама не звали в останній момент. Ганяти так ганяти, по руках?
- По руках! - Вона натиснула газ і почала просуватися до старту. Сергій викинув недопите пиво, стрибнув у машину і поїхав за дівчиною.
«А машинка то у неї непогана, - думав він. - Упакована і доведена до розуму - відчувається. Люблю людей, які люблять машини. І сама дівчина мене радує чомусь ». Дивно, але йому навіть не прийшла думка про секс - хоча в будь-який інший ситуації знайомства він одразу б подумав про це. Хоча дівчина, судячи з усього, була дуже навіть ... Мало того, вона когось віддалено йому нагадувала, але він не міг згадати кого, і залишив розвиток цієї думки. Таня тим часом їхала і думала, з чого це вона така смілива - підкотила до самої крутій машині в цьому місці, на якій сидів найкрасивіший там хлопець.
Загалом-то, вона перший раз тут, може, обережніше треба було б поводитися. До речі, хлопець, незважаючи на те, що писаний красень, все ж якийсь дивний, ще це пріщуріваніе його, таке характерне ... Вона точно знала, що бачила десь раніше такий вираз обличчя, але не могла згадати у кого і де. Може, в кіно якомусь або ... а, ладно, потім.
Вони під'їхали до лінії старту. Одна людина з червоним прапорцем встав між машинами, другий підійшов до кожного і взяв по двадцять доларів за участь, переписав їх імена і запропонував присутнім робити ставки. Народ ліниво відмовлявся - аж надто дивна пара організувалася, та й новачки до того ж - ну їх, тільки гроші втрачати.
Почався зворотний відлік. Три, два, один - прапорець опустився, і обидві машини одночасно зірвалися з місця. Проїхати треба було близько восьмисот метрів. Машини рухалися борт в борт. До ста кілометрів на годину вони наздогнали секунди за чотири, і далі набирали швидкість. Адреналін у крові наростав, мотори ревіли, і асфальт плавився під колесами - ніхто не хотів програвати. Вони мчали близько один одному, і Сергій повернув голову, щоб подивитися на свою суперницю. І побачив, що вона теж дивиться на нього і майже сміється своєї білозубою посмішкою з ямочками на смаглявих щоках. Газу її блищали. І раптом посмішка пропала, в її очах з'явилося здивування, рот відкрився, як ніби вона хотіла щось сказати - вона згадала, де бачила раніше цей пращури під білявими кучерями, і ці чисті блакитні очі. А він згадав маленьку Пантерка. Найсильніший електричний розряд пройшов між ними, немов на машині часу несучи в далеке минуле ...
... Літо, пісочниця, мами гуляли з дітьми. Дітки копали пісок, будували пасочки, каталися на велосипедах. І тільки двоє - хлопчик і дівчинка років п'яти - удвох грали в машинки. Стоячи рачки, в правій руці вони тримали невеликі колекційні модельки жигулів і, виводячи на піску хитромудрі траєкторії, ганялися один за одним.
- Я тебе все-лавного обжену! - Кричала дівчина-смаглявка з чорними косичками, возячи по піску свою машинку. - Чуєш, я пелвая, і ти мене не наздоженеш! - Вона не вимовляла «р».
- Сказав же, наздожену - значить, наздожену. Все одно не втечеш від мене! - Смішно примруживши ліве око, бубонів їй услід кучерявий блакитноокий ангел. Гонки тривали вже півтори години.
- Танечка, пора додому! - Покликала дівчинку мама. - От і Сережа вже йде.
- Ну, мамуля, ну дай нам ще поіглать, ну, будь ласка! - В нікуди канючив дівчинка, повністю поглинута грою. Вони б так і ганялися до ночі, якби батьки силою НЕ розвели їх по домівках.
Таня і Сергій знали один одного стільки ж, скільки й самих себе. Жили на одній сходовій клітці, ходили в один садок, завжди грали разом, причому Таня обожнювала саме машинки, що було нетипово для дівчаток. Не було й дня, щоб вони не бачили один одного. А коли хлопцям виповнилося по п'ять років, Таніни сім'я зібралася переїжджати на інший кінець великого міста. Ті, хто ще пам'ятав дитячі сльози від безвиході щось змінити, намагалися в хвилину прощання не дивитися на дітей - вони ридали в два голоси. Сережа спочатку прохав своїх батьків, щоб Таня залишилася жити у них, а коли вони категорично відкинули цю пропозицію, побіг збирати свої речі в пакет, ковтаючи сльози, заїкаючись і твердячи, що поїде разом з Танько. Таня поїхала, і більше вони не бачилися - так часто буває. І в їх дитячих серцях залишилося тільки гірке почуття втрати когось дуже-дуже близької і дорогої ...
... Спогад промайнуло в голові у обох за секунду - загублений сегмент став на своє місце, і життя знайшла зовсім інший сенс. Що робити двом людям, які втратили один одного, а тепер раптом знайшли знову? Звичайно, кидати газ, гальмувати, вискочити з машин, притиснутися один до одного як у дитинстві.
- Сергійко, це ти? !! Господи, Сергійко, я не вірю!
- Танька !!! Яка ти красива, нічого собі! Такий же ураганчік, якою була!
- Та облиш ти! Краще розкажи як ти? Одружений, діти є?
- Та ні, щось не складається все ... А у тебе?
- Сергію, і в мене та-ка-я-ж-фіг-ня! - Як же мені тебе не вистачало, Тань, я не можу сказати, тому що слів не підберу просто!
- А пам'ятаєш, як ти хотів їхати до мене жити, пам'ятаєш? Твої батьки тоді не на жарт перелякалися, коли ти з пакетом вийшов до машини ... Ти що, правда хотів виїхати зі мною?
- Звичайно правда, Танька! А ти як думала? !!
- Так і думала взагалі-то! ..
І говорити їм - не наговоритися, і обіймати одне одного - не наобніматься.
Але так не сталося.
Природний азарт переміг - хто ж перший прийде до фінішу? Вони продовжували дивитися один на одного, благо дорога була абсолютно пряма, і не потрібно було стежити за поворотами. Стрілки спідометрів підійшли до позначки двісті. На кнопку включення турбіни вони натиснули одночасно. Стрілки лягли. Тойота вирвалася вперед на півкорпуса. Вони вже не їхали, навіть не мчали - вони летіли, дивилися один на одного і були абсолютно щасливі у своїй напівдитячою ейфорії. Не помітили, як перетнули фінішну лінію і продовжили погоню, а хлопець з контрольним прапорцем на лінії, відкривши рот, здивовано подивився їм услід. Звідки взявся посеред дороги той каток, ніхто не зміг пояснити. Швидше за все, його залишили робочі по недолугості або по п'яні, вирішивши не відганяти на ніч до узбіччя, та це тепер і не важливо. Танькін тойота першої вдарилася в нього, буквально через тисячну частку секунди Серьогін форд увійшов слідом. Машини, а вірніше те, що від них залишилося після удару, перелетіли через каток, прокувиркалісь по свіжоукладеному асфальту і зупинилися поруч один з одним. Через секунду одночасно прогриміло два вибухи.
Сонце майже зайшло. На вулиці ставало прохолодніше. Під'їхали пожежні нічого не гасили - згоріло все, що можна, і що не можна. Натовп гонщиків обступила місце падіння. Вони обговорювали дивну пару. Хтось жалкував, хтось засуджував, мовляв, понакупят ці нові росіяни тачок разом з правами і корчать з себе крутих, а їздити не вміють. І тепер через них менти взагалі можуть прикрити цей напівпідпільний клубешнік. Погуди ще з півгодини, натовп стала розходитися ...
... Двоє дивилися на все це звідкись зверху.
- А все-таки я прийшла першою! - Посміхаючись, сказала Вона. Потім продовжила. - Дивно, без тебе моє життя було наповнене безліччю подій. А в тому момент, коли я дізналася тебе в цій нашій гонці, то зрозуміла, що вона була порожня і несправжня. Серце привело мене до тебе в цей вечір.
- Так, знаєш, ті миті на дорозі коштували того, щоб жити, - вторив Він. - Але ж і моє життя теж була неповна, ніби обрізана чи що. Знаєш, жалкую тільки, що не довелось нам на землі бути разом.
- Чи не шкодуй - тепер не треба! - Вона обвила руками його шию.
Дві душі злилися в одну. Вони сиділи на рожевому хмарі. Хмара повільно спливав за горизонт. Воно летіло слідом за Сонцем.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 28.01.2015, 16:19 | Повідомлення # 30 |
|
Повідомлень: 3285
| … Сіра туманне літній ранок …
Вона подивилася у вікно. Білі хмари пливуть по небу, … немов кораблі пливуть по хвилях моря. Почав покапивать дощик. “Ну, треба ж, а у мене сьогодні побачення” – подумала вона і продовжила далі спостерігати за хмарами.
Раптом задзвонив телефон, від несподіванки вона аж але здригнулася. Це був він.
-Привіт.
-Привіт.
-Як справи?
-Дуже добре. А як у тебе?
-Теж нічого. Я сподіваюся, що така погода не змінить наших планів з приводу вечора?
-Ні.
-Значить в 18.00 я заїду за тобою.
-Добре. До зустрічі!
-Чекаю з нетерпінням!
Треба ще було збігати в магазин, сьогодні мали привезти плаття … чорне, елегантне. Таке гарне. Тиждень тому вона нагляділа його в якомусь модному журналі і замовила, щоб його привезли.
Вона забрала сукню і почала потихеньку одягатися. Хтось подзвонив у двері.
-Ну що ти готова?
-Майже.
-Я чекаю тебе внизу.
-Добре, я буду через пару хвилин.
Вона швиденько одяглася і пішла.
Вийшла на вулицю, він чекав її біля машини. Вона на хвилину зупинилася, і її погляд застиг. У руках він тримав дуже красиву троянду. Вона була така красива і розкішна. Оксамитові пелюстки так красиво спліталися в бутон. Гострі голки і зелене листя … троянда кольору запеченої крові …
-Це тобі!
-Яка гарна … мій улюблений колір. Як ти вгадав?
-Я подумав, що таку красиву і елегантну дівчину повинна прикрашати саме така троянда. Я радий, що вгадав!
-Спасибі.
Вона ніжно поцілувала його в щоку, він відкрив їй дверцята машини, посадив її, сів сам і вони поїхали.
-Куди ми їдемо?
-Це сюрприз! Ти любиш сюрпризи?
-Та дуже!
Вона мило посміхнулася йому і подивилася на троянду. Та вже, це була дійсно досить рідкісна і красива троянда. Напевно, вона дуже дорого коштувала. Аромат, який доносився від троянди, не міг зрівнятися ні з чим. Чіткі контури, красивий бутон, гострі шипи …
Вони швидко доїхали до ресторану. Він знаходився на набережній. Ресторан теж виявився досить престижним … захмарно дорогою, причому ще й італійська. Вони увійшли всередину. Їх вже чекали. Грала гарна жива музика, обстановка і публіка говорили самі за себе.
Відокремлений столик біля вікна, свічки, дзеркала, якісь ароматні та дизайнерські булочки …. А він … він був дуже гарний, його промениста усмішка, жести, красиві слова … вона відчувала себе в казці …
- Така погода не зіпсує наш вечерю, … вона навіть прикрасить його! Подивися як красиво, і граціозно стікають крапельки дощу по склу.
– Я з тобою згодна.
Час пролетів як мить. Весь вечір вони мило розмовляли і сміялися, ніби знають один одного вже багато років. Вечеря була романтичним і терміново вимагав продовження.
Він встав, підійшов до вікна і сказав:
-Дощ скінчився, … може, прогуляємося по набережній?
-Ходімо!
Він розплатився, взяв її за руку, і вони пішли гуляти.
– А давай знімемо взуття!
– Ти божевільний, немає.
– Ну що ти?
– Припини жартувати, – вона засміялася, хоча він зовсім і не жартував.
Він зняв черевики, і побіг вздовж дороги.
– Ну що ж ти, – крикнув він – Роззувайся! – Ти божевільний! – Крикнула, він йому в слід і зняла туфлі і побігла до нього.
Він підхопив її і став кружляти і сміятися. Потім опустив, взяв за руку і подивився в її гарні блакитні, немов небо очі.
– Ти дуже гарна!
– Спасибі.
Він провів своєю рукою по її щоці, вона трохи збентежилася, … і він поцілував її. Раптово немов з відра пішов дощ. Вони стояли під дощем і цілувалися. Вона відчувала себе найщасливішою, по її щоці текли сльози, сльози від щастя. Він не знав, що вона плаче, бо крапельки дощу, немов росинки, текли по її і його щоці.
Він взяв її на руки і поніс у машину.
– Ми зовсім промокли. Відвези мене, будь ласка, додому, – сказала вона.
Вони сіли в машину і поїхали до неї.
Під’їхавши до її будинку, він узяв її за руку. Вони ще довго сиділи мовчки і дивилися один на одного.
– Ну, я піду …
– Я проводжу!
– … До під’їзду? – З такою несподіванкою вимовила вона.
– Так.
Вони вийшли з машини.
– Стривай ти забула парасолю.
Він подав їй парасолю. Хоча до під’їзду було і не далеко йти, вона все ж розкрила його. Піднявся сильний вітер, і вона не змогла утримати парасольку, … його віднесло. Вона таким жалісним поглядом подивилася на нього і посміхнулася.
На вулиці лив злива, і вони встали під кришку під’їзду.
– Ну, ось мій парасольку забрало, плаття промокло до ниточки, зачіска, і макіяж зіпсувалися, … я жахливо виглядаю!
– Ні, … ти виглядаєш чудово.
– Припини наді мною сміятися! Та ти й сам весь промок.
Вони стояли і дивилися один на одного.
– Ну … – виголосили вони в один голос.
– Напевно … – сказали вони знову разом і засміялися.
– Стривай, що ти хотів сказати?
– Не знаю, а ти?
– Я хотіла запропонувати тобі … – вона замовкла і трохи збентежилася – ну … зайти до мене … ти ж весь промок!
– А можна?
– Якщо я пропоную, значить можна! Підемо!
Вони піднялися до неї, вона зварила кави. Він зняв всю мокрий одяг і закутався у плед і всівся на дивані. Вона принесла їм каву і сіла поруч.
Вона подолу йому каву, він ковтнув, поставив його на столик і взяв її руку. Вона переляканим поглядом подивилася на нього, було зрозуміло, його наміри були досить серйозні.
– Ти мені подобаєшся.
– Ти мені теж.
– Знаєш, я сьогодні дещо зрозумів, я хочу бути з тобою.
Він ще щось продовжував говорити, про вечерю, набережну, дощ … вона притулила свою долоню до його губ і сказала:
– Я теж хочу бути з тобою!
Він ніжно її поцілував і обійняв …
Вранці вони вирішили, що вона переїде в його особняк, і вони будуть жити разом.
Рік пролетів дуже швидко.
Одного разу вдень пролунав дзвінок:
– Здрастуй кохана! Знаєш, на вулиці сильний ураган, і злива ллє як з відра. Я постараюся сьогодні бути вдома, але я не обіцяю.
– Будь обережніше, може тобі краще завтра виїхати?
– Ні, що ти. Завтра ж рік як ми разом. Тобі сподобався мій подарунок, я відставив його сьогодні рано вранці, коли ти ще спала перед тим, як виїхати. Тобі сподобалося?
– Звичайно, ти ж знаєш, що я люблю …
– Увечері тебе чекає ще один сюрприз, … ти ж любиш сюрпризи, … скоро ми будемо разом, кохана …
– Я люблю тебе! Будь обережніше.
– Добре. До вечора.
… Сьогодні коли вона вранці прокинулася, поруч з собою на білій шовковій простирадлі вона побачила свою улюблену троянду кольору запеченої крові …
Вона поклала трубку, і якесь дивне хвилювання відвідало її. Вона виглянула у вікно. Погода і в правду була дуже жахлива, місцями сильний, блискавка, грім. Її серце забилося ще сильніше, і вона злякалася. Вона не могла місця собі знайти, її щось тривожило. Минуло пару годин, а його все не було, хоча їхати було зовсім не далеко.
“Потрібно йому подзвонити”, – подумала вона і набрала його номер, але замість його ніжного голосу вона почула голос оператора, який повідомив їй, що абонент не відповідає або тимчасово недоступний. За її щоці пробігла сльоза, на душі стало якось не спокійно, вона впустила мобільний з рук і заплакала.
“Щось не так, щось трапилося. Він вже мав приїхати додому”. Вона встала, пішла на кухню, для того щоб випити заспокійливого.
“Потрібно прилягти і трохи заспокоїться”. Вона прилягла на диван і не помітила, як заснула …
Її розбудив телефонний дзвінок, вона глянула на годинник, була година ночі. Ще не до кінця прокинувшись, вона підняла трубку. Їй сказали, що він потрапив в аварію і знаходиться в критичному стані. Вона на хвилину завмерла, вона нічого не могла зрозуміти, адже пару годин тому вони розмовляли по телефону. Сльози полилися струмком, вона встала з дивана і побігла одягатися. Потім
викликала таксі і поїхала до нього …
… Забігши в палату, вона побачила його, … він лежав весь такий нерухомий і блідий. Навколо було стільки багато всяких приладів, щось піку, до його руки була підведена крапельниця. Її руки затремтіли і по її щоках побігли сльози. Вона підійшла до нього і сіла поруч на ліжко. Він поворухнувся. Взяв її руку і щось став шепотіти.
- Не плач кохана …
– Все буде добре …
– Пробач, … я не приїхав під час.
– Ну що ти …
– Улюблена там в машині були … були твої улюблені троянди – він почав кашляти – і коробочка … маленька коробочка … червона …
– Мовчи, мовчи улюблений. Доктор сказав, що тобі потрібен спокій.
Вона витерла сльози.
– Улюблена нахилися до мене.
Вона нахилилася до нього, і він прошепотів:
– Я люблю тебе лю …
Якісь прилади запікані, набігли лікарі і попросили її відійти.
Вона почала кричати.
– Адже він не помер! Скажіть мені, адже він не помер! Господи та що ж це?
Медсестра попросила її вийти з палати.
Вона вибігла. Її руки тряслися, по щоках текли сльози, в голові не було нічого крім його останніх слів “Я люблю тебе …”.
“Як же так?”, – Подумала вона.
Вона все ще відчувала його тихе дихання, уривчасті слова, і холодну руку. “Боже, невже це кінець?”
З палати вийшов лікар, підійшов до неї, опустивши голову вниз. Взяв її за руку і сказав:
– Я … жалкую …
– Чи шкодуєте? Ви жалкуєте? А що мені тепер накажете робити? – Вона кричала на весь коридор, потім вирвала свою руку і побігла …
Вона вибігла на вулицю. Дощ так і не стихав. Не було видно нічого. Вона бігла по вулиці не знаючи куди біжить … вона лише бігла … бігла по калюжах і плакала …
Всю цю ніч вона бродила по вулиці, сиділа на лавочці і ні на хвилину не заспокоїлася. Вона згадала все.Перше їх побачення, дорогий ресторан, дощ, чорне плаття, парасольку … вона згадала кожну хвилину, кожну секунду, кожне його слово, дотик … і навіть троянду … кольору запеченої крові …
Минуло пару днів. Сьогодні мали бути похорон. Вона одягла те плаття, чорне, елегантне і таке гарне … його улюблене. Саме в цьому платті рік тому вони сиділи в шикарному ресторані, пили вино і мило розмовляли. Рік тому, це плаття промокло все до ниточки … рівно рік тому …
За останні дні вона вибилася зовсім із сил. Вона вже ледве трималася на ногах, її обличчя було бліде, а душа млява.
Пролунав дзвінок, і її попросили вийти, під’їхала машина, потрібно було їхати на кладовище.
Вона вийшла села, і вони поїхали. Разом з нею в машині їхали її батьки, які всю дорогу підтримували і втішали її.
– Доню … мила моя, все буде добре.
– Ні, мамочко, нічого вже добре не буде.
– Ти виглядаєш дуже блідою і змученою. Ти дуже втомилася. Тобі погано?
– Так мама, я дуже змучилася і дуже втомилася … втомилася жити … життя матуся обірвалася немов ниточка … ніби її постійно хтось підпилював.
– Ну що ти говориш, золотко моє, все буде добре. Ми тобою.
Вона нахилила свою голову на мамине плече, і заплакала, адже попереду було найстрашніше … прощання …
Приїхавши на цвинтар, вони вийшли з машини. На вулиці була страшна спека …
Поки всі прощалися з ним, вона стояла одна осторонь і плакала, … настав і її черга …
… Ось він цю мить …
… Останнє слово, останній раз вона бачить його, останній раз може доторкнутися до нього …
… Вона підійшла до труни, впала на коліна і заплакала …
… Вона провела своєю рукою по його холодною щік, ніжно поцілувала і прошепотіла:
– Я люблю тебе. Скоро ми будемо разом улюблений …
… Вона ще раз поцілувала його і … впала на землю. За її щоці пробігла сльоза. Вона ковтнула повітря, видихнула, … і дихання припинилося …
… В одній руці вона тримала таблетки, а в іншій … троянду кольору запеченої крові …
|
| |
| |
